УКР  FRA  ARA
Почесний консул Туніської Республіки в Україні

Історія інституту Почесних консулів в Україні

Аналіз історії існування незалежної української держави та процесів розвитку інститутів зовнішніх відносин в Україні дозволяє побачити, що такий специфічний інститут міжнародних відносин як почесні консульства не має глибоких коренів в історії вітчизняної дипломатії. Щоправда, вже за часів існування Запорізької Січі заможні українські купці починали створювати свої представництва (купецькі факторії) на територіях іноземних держав з метою покращення торгівлі та захисту своїх інтересів поза українськими кордонами. Головами подібних представництв часто обирали мешканців українських громад за кордоном, або талановитих та впливових іноземців, що відстоювали інтереси українських купців на довіреній їм території. Спектр функцій та повноважень даних осіб, що були подібні до консульських, дозволяють нам вважати їх певним прототипом сучасних почесних консулів. Щоправда, той факт, що дані представники відстоювали інтереси не держави чи її громадян в цілому, а окремих торгових представників, становить радикальну відмінність між ними та тими, кого вважають почесними консулами сьогодні.

Запровадження власної консульської служби в сучасному розумінні цього терміну було здійснено під час існування української незалежної держави у 1917-1920 роках. Зокрема, відчутний крок у справі творення  консульського представництва України було здійснено за часів гетьманського уряду П.Скоропадського. Цей крок передбачав створення разом із штатними консульськими установами почесних консульств, співробітники яких не належали до числа офіційних урядовців. Вони поділялись на 4 категорії: генеральний консул, консул, віце-консул та консульський агент. Почесні консули обирались з місцевих жителів, добре обізнаних із суспільно-економічним становищем і розвитком регіонів. В той час Консульський статут Української Народної Республіки (УНР) передбачав, що у порядку винятку консулами могли бути призначені українці з числа місцевих громадян. Консульськими представниками затверджувались здебільшого голови міcцевих українських колоній або взагалі особи, рекомендовані цими громадами. Відповідним чином, дозволялося призначення іншими державами своїх консульських (в тому числі почесних) представників в УНР.

За часів СРСР інституту почесних консулів не надавалося належної уваги. Уряд радянської держави відмовився від його використання.

В Україні на сучасному етапі запроваджено використання діяльності почесних консулів в обмеженому обсязі. Такі консули переважно призначаються в тих країнах, де вже є дипломатичні представництва України з метою підвищення ефективності діяльності, спрямованої на розвиток економічних, торговельних, наукових, культурних відносин між Україною та країною перебування. Станом на червень 2005 року Україна мала 57 почесних консулів у 46 державах світу. Відповідно, 30 країн світу призначили своїх Почесних консулів в Україні. Це є свідченням того, що інститут почесного консула продовжує свій розвиток в системі органів державної влади України.

З 1999 року кількість акредитованих Почесних консулів в Україні зросла більш ніж втричі. Таким чином, все більше іноземних держав виявляє  зацікавленість у динамічному та перспективному ринку України. У зв’язку з цим низка іноземних держав призначила громадян України, відомих та поважних підприємців, своїми почесними консулами для захисту та поліпшення торгівельно-економічних відносин із Україною.

Більшість почесних консульств іноземних держав знаходиться у столиці України, м. Києві. Деякі регіональні почесні консульства інших держав розташовані там, де перебуває потужна етнічна громада даної держави (прикладом цього є почесне консульство Швеції у м. Каховка), проте часто економічні інтереси стають на перше місце у рішенні про заснування почесних консульств в таких містах, як Львів (економічний центр Західної України), Одеса (“морська брама” до ринку України), Донецьк та Дніпропетровськ (індустріальні гіганти). На прикладі цих міст можна побачити, що факт наявності в них почесних консульств зумовлений об’єктивними економічними чинниками, а саме тим, що відкриття почесного консульства в індустріально розвинутому місті є тим фактором, що сприяє зростанню товарообігу між країнами.

Аналіз ситуації із кількістю регіональних почесних консульств дозволяє стверджувати, що їхня кількість поступово буде зростати разом із розквітом міжнародної торгівлі України з іншими країнами у світі. В Донецьку на сьогодні працює 3 почесні консули – Німеччини, Болгарії та Вірменії. Крім того, наявність широких міжнародних контактів між підприємствами Донбасу та іноземним бізнесом (велика кількість спільних підприємств та інших форм міжнародного партнерства) дозволяє сподіватися на подальше зростання кількості почесних консульств протягом найближчих років. У випадку, коли підприємства  певної іноземної країни довгий час успішно ведуть бізнес із українськими компаніями, рано чи пізно прийде потреба мати свого офіційного представника в тому регіоні України, з яким жваво ведеться бізнес. Формою подібного представництва урядом іноземної держави часто обирається інститут почесного консула.

Почесні консульства, які буде засновано таким чином, стають своєрідним “плацдармом” для відстоювання економічних інтересів та захисту громадян іноземної держави в даному регіоні.


2007 Консульство Туніської Республіки в Україні