УКР  FRA  ARA
Почесний консул Туніської Республіки в Україні

Економіка

Економіка Тунісу вийшла з-під жорсткого державного контролю і зараз є переважно лібералізованою. Підтримка Світового Банку та Міжнародного Валютного Фонду у поєднанні з розважливою економічною політикою, яку уряд Тунісу проводив у середині 80-х років після кризи платіжного балансу, призвели до постійного стабільного зростання. Хоча воно дещо послабилося після подій 11-го вересня 2001-го року, коли економіка швидко повернулася до нормального стану завдяки значному об’єму експорту, відновленому зростанню туризму та сприятливим кліматичним умовам, які призвели до збільшення сільськогосподарського виробництва.

Обробна промисловість, яка в основному виробляє продукцію на експорт, є основним джерелом доходів у іноземній валюті. Частка промислового виробництва становить приблизно 28 відсотків ВВП і включає в себе, перш за все, переробку нафтопродуктів, гірничодобувну промисловість (зокрема, видобування фосфатів), текстильну промисловість, виробництво взуття, харчову промисловість, та виробництво електричного та механічного обладнання. Текстильна продукція, 90% якої експортується, є основним джерелом доходів у іноземній валюті. Із завершенням дії “Угоди про торгівлю текстильними товарами” в 2005-му році конкурентоспроможність Тунісу на традиційних для нього Європейських ринках текстилю дещо знизилась. У відповідь, Туніські виробники успішно вдосконалюють виробничі лінії та експортують дорожчі товари меншими партіями.

Туризм є ще одним важливим джерелом доходів із-за кордону, його частка становить приблизно 20 відсотків від надходжень вільноконвертованої валюти, до того ж, це одна з важливих сфер зайнятості населення. У 2006-му році Туніс відвідали 6,5 мільйонів туристів, в основному з Європи та Північної Африки. Наплив туристів є поштовхом для економіки, у той же час, велика кількість іммігрантів (близько 1-го мільйон-а) також має значний позитивний вплив. На протязі останніх п’яти років грошові перекази з-за кордону становили в середньому 1,61 мільйона динарів (близько 1,21 мільйона доларів) на рік, або приблизно 5 відсотків ВВП Тунісу, що дорівнює одній четвертій доходів країни у іноземній валюті.

Важкого удару по економіці Тунісу завдало підвищення цін на нафтопродукти. Країна є чистим імпортером вуглеводнів. Вітчизняне видобування сирої нафти становить приблизно 112 тисяч барелів на добу, але переробні потужності дозволяють очищати лише близько 30-ти тисяч барелів на добу. Об’єми розвіданих запасів регіону знаходяться в межах 300 мільйонів барелів. У Тунісі є один нафтопереробний завод у Бізерті на північному узбережжі, а в травні 2006-го року компанія Qatar Petroleum виграла тендер на будівництво другого заводу у місті Ля Шкіра поблизу Габесу. Об’єми видобування природного газу на даний момент становлять близько 3-х мільйонів тон умовного палива, розвідані запаси становлять приблизно 79,3 більйонів м3 газу (2,8 трильйонів кубічних футів), дві третіх з яких знаходяться на шельфі. British Gas – основна компанія-розробник у газовій промисловості, а також – найбільший іноземний інвестор Тунісу.

У економічній і комерційній сферах країна має дуже тісні зв’язки з Європою. Туніс підписав з Європейським Союзом Угоду про Співпрацю, яка вступає в силу у 2008-му році. В рамках угоди буде знято митні та інші торгові обмеження щодо широкого кола продуктів та послуг. Перед вступом в силу Угоди про Співпрацю у 2008-му році, уряд Тунісу приступив до виконання програми "Mise а Niveau" (модернізація промисловості) яка покликана покращити конкурентоспроможність промисловості країни. Запущена в експериментальному режимі у 1996-му році, програма "Mise а Niveau" частково фінансується за допомогою європейських грантів. Програма включає в себе технічну допомогу, навчання, субвенції, та модернізацію інфраструктури спрямовані на сприяння та підтримку промислової реструктуризації приватного сектору Тунісу.

Країни – члени Євросоюзу також забезпечують велику кількість прямих іноземних інвестицій, більшість з яких приходить у рамках програми приватизації Уряду Туніської Республіки, яка розпочалась у 1987-му році. У травні 2006-го року уряд Тунісу оголосив що загалом його програма приватизації принесла 1,9 мільярда доларів, з яких 1,4 мільярда – іноземний капітал. Цей показник не включає 2,25 мільярда доларів, які уряд Тунісу нещодавно отримав за продаж компанії Dubai Holding 35% акцій національної телекомунікаційної компанії Tunisie Telecom. Ще одним важливим джерелом прямих іноземних інвестицій у телекомунікації, нерухомість та енергетичний сектор є надходження із Перської Затоки.

Міністерство Промисловості та Енергетики відповідає за програму покращення міжнародної конкурентоспроможності промисловості Тунісу в рамках підготовки до вільної торгівлі з Євросоюзом. Запущена у експериментальному режимі у 1996-му році, програма "Mise а Niveau" (модернізація промисловості) частково фінансується за допомогою грантів Євросоюзу в рамках Угоди про Співпрацю з Євросоюзом. Програма поєднує в собі державну технічну допомогу, навчання, субвенції, та модернізацію інфраструктури спрямовані на сприяння та підтримку промислової реструктуризації приватного сектора Тунісу. Більше 2,3-х тисяч компаній подали заявки на участь у програмі, і більш ніж половина з них змогли взяти у ній участь.

Рамкова Угода про Торгівлю та Інвестиції (TIFA) із Сполученими Штатами була підписана у жовтні 2002-го року, після чого у жовтні 2003-го та червні 2005-го року були проведені наради TIFA, але країна зробила недостатньо для проведення необхідних реформ, які є передумовами підписання угоди про вільну торгівлю між США та Тунісом. Також були підписані основні положення для багатосторонньої угоди про торгівлю з Єгиптом, Йорданом та Марокко, відомої під назвою Агадірської Угоди. Агадірська Угода створює можливості формування ринку для більш ніж стомільйонного населення на території Північної Африки та Близького Сходу.

Уряд все ще утримує під контролем певні «стратегічні» галузі економіки (фінанси, вуглеводні, авіацію, електроенергетику та розподіл газу, а також водні ресурси), але все важливішу роль починає відігравати приватний сектор. Туніс є одним з членів-засновників Світової Організації Торгівлі (СОТ) і прибічником режиму вільної торгівлі та економічного зростання, що базується на експорті. Більшість товарів може бути імпортовано без попереднього отримання ліцензії, хоча нетарифні адміністративні бар’єри деколи затримують імпорт. Великі митні збори разом з високими споживчими податками на певні товари, а також податок на додану вартість (ПДВ) суттєво підвищують ціни на ввезені товари на внутрішньому ринку.

Уряд Тунісу починає займати все більш активну позицію щодо дотримання та інформування населення про права інтелектуальної власності (IPR). Нещодавно у Тунісі було прийнято закон про право інтелектуальної власності спямований на дотримання мінімальних стандартів СОТ (Аспекти Інтелектуальної Власності що стосуються торгівлі, TRIPS). Також ведеться постійна спільна робота між урядами Сполучених Штатів та Тунісу для підвищення рівня обізнаності населення щодо цих прав.

Своєчасне виконання Тунісом програми МВФ (1987-1994) та подальша політика фіскального консерватизму дозволили державі отримати рейтинги інвестиційного класу у ряді міжнародних організацій, хоча агенція Standard and Poor’s зазначила, що рейтинг Тунісу обмежується тим, що політична система країни занадто централізована, і існує потреба у проведенні подальших структурних реформ. У середині 2005-го року Центральний Банк Тунісу розмістив на Лондонському фінансовому ринку новий випуск облігацій деномінованих в євро. Випуск було проведено на суму понад 450 мільйонів доларів (400 мільйонів євро), які будуть погашені через 15 років. У 2004-му році уряд Тунісу розмістив подібні облігації на загальну суму приблизно 550 мільйонів доларів і періодом обігу 7 років.

Центральний Банк переходить від прямого керування фінансовим сектором до більш традиційної наглядової та регулятивної функції. Комерційні банки мають право проводити операції на форвардному валютному ринку. Динар може конвертуватися для поточних операцій, але для деяких поточних трансакцій, які включають конвертацію динара та іноземної валюти, все ще потрібен дозвіл Центрального Банку. Повна конвертованість туніського динару, скоріше за все, буде запроваджена через кілька років. Динаром торгують на внутрішньому міжбанківському ринку. Торги відбуваються в межах регульованого плаваючого курсу, що встановлюється Центральним Банком (на основі валютного кошика – євро, американського долара та японської єни). Фондова біржа перебуває під наглядом державної ради фінансового ринку, на ній котируються акції приблизно 50-ти компаній. Новий етап програми “Mise a Niveau” передбачає подвоєння цієї цифри.

У Тунісу досить добре розвинена інфраструктура, яка включає шість торгових морських портів та шість міжнародних аеропортів. У квітні 2004-го року було оголошено початок підготовчого етапу до створення сьомого аеропорту поблизу узбережжя біля міста Інфідха. У травні 2007-го року компанія Turkish Group виграла тендер на проект побудови і використання аеропорту на правах концессії на період у 40 років з поступовим збільшенням пасажиропотоку до 30-ти мільйонів пасажирів у рік. Очікується, що будівельні роботи розпочнуться у липні 2007-го року. Також очікується проведення тендеру на будівництво глибоководного порту у тому ж районі.

Середній річний дохід на душу населення у Тунісі доходить до трьох тисяч доларів США. Мінімальна місячна заробітна плата встановлена законом за 48-ми годинного робочого тижня нещодавно була піднята до рівня приблизно 180-ти доларів. Ціль Тунісу - підняти рівень доходів на душу населення до середнього показника країн що розвиваються - передбачає середній рівень зростання на 6-7% замість 4-5%. У 2006-му році зростання ВВП становило 5,2%, але рівень інфляції піднявся до 4,5%, порівняно з 2% у попередньому році. За офіційними даними, рівень безробіття становить близько 14%, але вважається що в деяких регіонах цей показник набагато вищий. Незважаючи на низький ріст чисельності населення на даний час, сфера вищої освіти та ринок праці відчувають вплив демографічного піку. Туніс інвестував значні кошти у освіту і кількість студентів зарахованих в університети підстрибнула з 41-ї тисячі у 1986-му році до більш ніж 360-ти тисяч. Забезпечення цих високоосвічених людей роботою – одне з головних завдань уряду Тунісу.


2007 Консульство Туніської Республіки в Україні